Хто не бажає жити з легкістю від турбот і займатись лише тим, що подобається?

Так, це риторичне запитання. Але іноді ці турботи так нахлинуть, що ми просто забуваємо про те, що завжди любили робити. Принесли в жертву свої бажання раз.

Потім ще раз.

10352089_933408173367532_7610111027864371900_nПотім можна місяць потерпіти, потім батьки попросили обрати “дешевший університет”, дружина попросила пожертвувати чимось заради даху над головою, діти постійно щось просять…і вже не чуємо самі себе. “Як у всіх” – це страшне слово, точніше оправдовування. Наче живете життям “як у всіх”, от “як у всіх” і щастя – його просто немає, бо не своїм життям живете.

А як розібратись що моє, чим займатись, яке правильне рішення прийняти?

Комусь віра і релігія на допомогу, другим нові філософії у вигляді модної культури чи тренду. А хтось прислухається серця, але вже в крайніх випадках. В жодному разі не закликаю Вас до чогось. Це роздуми і спостереження, а також власна історія.

Я сама довгий час мирилась з оточенням, роботою і відношенням людей лише тому, що “так всі роблять” + страх ризикнутистрах нового, який притаманний практично усім, як природній процес. Цього нас вчили в школі, закріпили в університеті а потім … вже пізно щось змінювати, нічого іншого не вмію…

Я ризикнула. Це було нелегко і лише наважитись сил знадобилось чимало. Підтримка друзів, рідних звичайно ж важливо, але це залишиться лише емоційною підтримкою. Рухатись потрібно самим, бо це Ваше життя, а не життя друзів та рідних, а отже – Ваша відповідальність.

В мене перед Новим роком є такий собі ритуал – проводжу аналіз життя, будую нові плани на наступний рік. Там чимало технік, зокрема власних. Пізніше стала проводити “цей ритуал” для своїх друзів, як передноворічний подарунок. Атмосфера довірлива, деякі цілі в нас спільні + кожен працює над своїм роздатковим матеріалом, ніхто не підглядає. Наче тренінг, але більше схоже на коучинг-сесію. Тобто, немає вправ “на знайомство і довіру”, ми не ділимось своїми результатами – кожен працює сам з роздаткою і з тренером. Їм подобалось, навіть переймали мою власну систему самоорганізації. Згодом, впродовж року стала чути фрази: ” Запощу в instagram, щоб потім, як рік буду аналізувати, відразу перед очима було”. Приємно, коли власні лайфхаки переймають друзі та клієнти.

Останнім часом стали запитувати знайомі і не зовсім знайомі люди про різні техніки і як краще “розкласти все по поличкам”. Тому наприкінці минулого року такий тренінг провела для всіх бажаючих в  Івано-Франківську та Львові і на початку цього року в Києві.

До чого це я? Іноді потрібно задати собі саме незручне запитання і відверто зізнатись, проаналізувати життя або конкретно цей непростий період, щоб зрозуміти в якому напрямку рухаємось, чи точно наші ці бажання і цілі.. Мало хто наважується на таку роботу над собою. А раптом там виявиться, що останні 5 років я займаюсь зовсім не тим, що хочу і що варто було б! Страшно ж!

 

Але давайте трішки пред історії. Чому нам так тяжко самотужки знаходити свій шлях і ставити амбітні життєві цілі…

 

Звичайно ж, коли читаєш емейли чи приватні повідомлення, де люди дякують, що відкрились очі, що нарешті щось зрозуміли – це надзвичайно гріє. І тішить не в тому сенсі, що зірочка на лобі протирається. Те, що ти робиш – це комусь потрібне, комусь допомагає і вирішує їх ситуацію, а значить – головний критерій. Після такого усвідомлення дороги назад не бачу, точніше, не бачу сенсу повертатись назад.

Photo 1-17-16, 17 34 03Я завжди займалась чимось близьким, схожим до того, що хотіла б робити. Спочатку думала, що в силу відсутності досвіду, ніхто не захоче мати зі мною справу. Накопичила досвіду, чимало. Потім вбила собі в голову, що через молодий вік тяжко буде викликати у потенційного клієнта довіру. Ментальність же нам каже, що треба вірити тільки дуже дорослим і бажано багатим – це  і є критерій успішності, тобто, “картинці успіху”відповідно до української ментальності.  Потім ще щось… Словом, я постійно відтягувала старт, ризик, першу спробу. Але це ж питання “бути” чи “”видаватись? (быть или казаться?).

Це страшно, дуже страшно. Хочеться робити те, що ніколи САМА не робила. Від імені організації, якогось дяді, з командою – так. Сама – ні. Щось взнаєш вперше, щось взагалі не враховувала раніше. Бо  цей кусок роботи робив хтось із твоєї команди. А тут сама.. Не скажу, що тяжко, просто страшно. Щось забути, врахувати. Треба в голові тримати стільки процесів. Але коли починаєш думати про кінцевий результат, уявляти “..а якби я була учасником такої події, що я очікувала б, хотіла б…”, тоді починаєш враховувати всі деталі. І все стає на свої місця. Особливо, все ясно стає із питанням якості, що, на жаль, на багатьох івентах (зокрема в Києві) це серйозно підкульгує. Але про це варто написати окрему статтю.

Словом, я ризикнула розпочати з початку і вивчити справу від А до Я. Зараз втілюю практичну сторону в проекті welldone. Це лише початок ы так би мовити ” я еще учусь”. Все частіше потребую допомоги помічників на аутсорсі, а отже, скоро буду формувати команду. Тепер я добре знаю хто моя аудиторія, кому потрібні послуги, які надаю, на кого орієнтуватись (в кожному місті вона інша), які приклади наводити. Я з ними працюю індивідуально, потім зустрічаю на майстер-класах. Або навпаки. І совість та “не нашкодь” – мої основні критерії в роботі, а решта дрібниці.

Зараз я картаю себе лише за одне – чому не наважилась раніше! ??!! По цій причині пишу статтю, щоб Ви задумались чи справді займаєтесь зараз тим, що завжди хотіли? Чи можливо, відкладаєте із-за страху невдачі або страху нового? Так ось, ця стаття – це Вам знак, що пора зібрати всю сміливість в кулак і ризикнути!

От уявіть собі, якби Вам не потрібно було думати про фінанси, що будете їсти Ви і Ваша сім,я, за що одягатись, словом жити… Що би Ви робили тоді цілими днями?

Одні скажуть, що скупали би все підряд, відпочивали і розважалися. Добре, але через якийсь час Вам це наскучить. Такого хочеться, бо зараз немає часу і можливостей. Нехай місяць-два, ну рік.. А потім, що би Ви робили? Як би виглядав Ваш ідеальний день? В деталях. Розверніть цілий сюжет: як Ви прокидаєтесь (точніше де), потім снідаєте? А що далі? Зустрічаєтесь із клієнтом чи займаєтесь з дітьми? Може щось робите руками? Чи допомагаєте реалізовувати чужі мрії, інвестуючи в когось свій час?.

Напишіть список із 20 справ, що Вам завжди подобалось робити.

Це може бути від “читати книги” до “спілкуватись з людьми” або “висаджувати квіти”, малювати, переконувати когось, готувати, вибирати елементи декору для особливої атмосфери, створювати таку атмосферу, гуртувати людей, організовувати щось, командувати, працювати за комп,ютером, постійно бувати в нових місцях… Є ж речі, які Вам завжди подобались.

10446517_1683707015248415_3581317904532887892_nА що Ви любили робити в дитинстві? Коли ще нав,язливі репліки батьків не встигли нахлинути на Вас і нав,язати що Вам потрібно, стати переконанням.

Такі вправи дуже допомагають нагадати собі що Ви завжди хотіли робити.

Я вірю в одну теорію. А що, якби Ви народились в іншій сім,ї, в іншій країні чи з іншим кольором шкіри? Якби у Вас був інший набір здібностей і талантів? Яким би було Ваше життя тоді? Звичайно ж інше. Але Ви є той, ким Ви є!Більш важливо ким Ви можете стати. Є якась місія в тому, що Ви народилися саме в цій сім,ї, в таких умовах з такими здібностями і саме в цей час!І кожна людина, що Вам зустрічається на життєвому шляху саме для того, щоб спровокувати і розвинути/ проявити ту чи іншу якість.

Тому відкиньте всілякі роздуми “..а що, якщо..” Прийміть на себе відповідальність за своє життя і можливість його змінити в будь-яку секунду. Як тільки Ви це усвідомите, відчуєте, що Ваша мрія стати тим, ким завжди хотіли – абсолютно реальна, Ви більше не будете гаяти час на те, що не приносить радість, лише гроші.

Ви живете заради того, щоб працювати чи працюєте, щоб жити?

Навіть ці кілька запитань, виділених в статті помаранчевим кольором, допоможуть Вам знайти відповідь. Якщо Ви сядете один на один із собою, випишите всі відповіді на папері. Пишіть чесно, як для себе, а не для когось на перевірку. І тоді погляньте на ці записи – на скільки Ваше сьогоднішнє життя відрізняється від того, яким би Ви хотіли жити? що заважає вивчити свій потенціал, розвивати його?

Пам’ятайте, що найстрашніший ворог- це наші сумніви. Через нього ми втрачаємо те, що могли б отримати, але навіть не спробували.

Наважуйтесь, адже Ви можете стати ще щасливішими, займаючись справою, яку любите.

***

Поділіться з друзями:

Facebook Comments