Бувають такі персони, яким, окрім нової проблеми і розповісти нічого. В мене дуже багато дитячих спогадів, де сусідки одна поперед другої розповідають в кого більше проблем та клопотів. Я, не знаючи елементарного етикету, часто не стримувалась і запитувала: так чого Ви тут стоїте і жалієтесь, йдіть і робіть щось! Ті на мене зиркали, казали, що ще мала і нічого не розумію. Але роки пройшли і зрідка, коли повертаюсь до того ж під,їзду – ситуація зовсім не змінилась. Жінки постаріли, їх діти виросли, а “роль жертви” залишилась з ними, тому що вони свідомо обрали собі таку позицію. Як казав мудрий чоловік однієї із них: є така українська народна гра: в кого більше болить і хто більше страждає.

   81150924Як вчасно розпізнати в собі «комплекс жертви» і налагодити відносини з оточуючими людьми? Саме про це і піде мова в цій статті.

   Чому ж все-таки одні люди на питання: «Як справи?» З посмішкою відповідають: «Все нормально», а інші починають перераховувати всі свої напасті? Після чого думаєш: більше телефонувати не буду! Притому схоже, що і ті й інші, в принципі, ніякого насильства над своєю пам’яттю не здійснюють: хороші і погані спогади спливають самі по собі …

  Нові психологічні дослідження показують, що у скигліїв (нитиків) через якийсь біохімічний збій приємні переживання не залишаються в пам’яті надовго. Таке буває, наприклад, у випадку, коли «гормон радості» – серотонін – виробляється організмом в недостатній кількості. І справа тут не в темпераменті (меланхолік чи холерик). Людина може бути сповнена сил і енергії, бути активною і наполегливою та все одно при нагоді скаржитися на життя. Тобто поводиться як повний іпохондрик – почуває себе добре тільки тоді, коли погано. І постійно їсти шоколад, аби більше отримувати “гормону щастя” – не вихід.

   У психологів існує така теорія, яка чітко роз’яснює це явище. Для прикладу, візьмемо двох маленьких дітей. Одній з них батьки, в силу обставин чи через свій характер, приділяють недостатньо уваги – постійно зайняті якимись своїми дорослими справами. І тоді дитина помічає, що, якщо вона спокійна, весела або зайнята чимось, до неї нікому немає діла. Але … варто тільки їй заплакати, як всі відразу збігаються! Батьки іншої дитини не заохочують до такої сльозливої поведінки, виховують в дещо «спартанському» дусі: «Впав, сам вставай, йди далі …». Зате вони звертають увагу, вислуховують, коли вона розповідає їм що-небудь веселе і цікаве про своє життя. Як ви думаєте, у кого з цих дітей більше шансів стати нитиком?

   Крім того, роль «нещасної» приносить людині купу психологічних пільг. По-перше, завжди приділяється більше суспільної уваги, ніж тій же «щасливиці», а по-друге, хтось навіть може і «клюнути» на її проблеми і спробувати вирішити їх замість неї (спроб, до речі, буде незліченна безліч – хто ж сам відмовиться від «халяви»). Але це все – програма-мінімум.

   До речі, на цьому прикладі можете переключитись вже на дорослих. Впевнена, у Вас точно знайдеться хтось із рідних, що обрали для себе “роль жертви”, як основний стиль життя. Бо рідних, на відміну від друзів, ми не обираємо. Якщо в близькому оточенні є така людина-нитик і це Вас дратує, то завжди можна обмежити спілкування з ним, а от з рідними – не вийде.

   Бувають проблеми, які заважають нам робити те, що ми хочемо. А бувають проблеми, які допомагають нам не робити того, чого ми не хочемо. Це називається вторинною вигодою. Наприклад, якщо у Ви застудилися, то Вам не доведеться йти в будь-яку погоду гуляти з собакою. А якщо Ви мати трьох маленьких дітей, то в найближчі кілька років Вам можна не турбуватися про кар’єрне зростання, яке так очікують від Вас рідні. Депресія заважає комусь працювати або повноцінно спілкуватися. Втома або безпорадність є поважною причиною, щоб постійно цю допомогу просити (особливо ефективно це виявляється в тих випадках, коли Вам здається, що просто так Ви допомоги отримати не зможете). Занепокоєння за старих батьків не дозволяє Вам покинути їхній будинок і зіткнутися з труднощами самостійного життя. Проблеми на роботі виправдовують Ваш низький заробіток чи конфлікти з близькими.

 Ось чому ми іноді тримаємося за видиму безпорадність і хочемо бути «врятованими».

Наприклад, дуже багато жінок чекають від своїх чоловіків, що ті будуть зустрічати їх, якщо доведеться пізно повертатися додому. І справа, часом, зовсім не в тому, що їй дійсно страшно – просто їй приємно, що він піклується про неї (особливо якщо це, по суті, єдина турбота, на яку вона може «законно розраховувати»). Чому б тоді не знайти тисячу причин, щоб повертатись додому пізно?

Буває, що для отримання цього права на захист, вона повинна змусити його реально потурбуватися, а себе – реально постраждати. Я знаю випадки, коли жінки бували пограбовані, потрапили в біду і тільки після цього чоловіки стали думати про їхню безпеку. Як гадаєте, вигідна така позиція?

   Як кажуть: «Якщо Ви йдете по життю з молотком, Вам весь час будуть зустрічатися гвіздки, які доведеться забивати». Якщо Ви переконані, що світ – ворожий, а Ви самі – невдаха, який ні за що не зможе отримати від життя те, що хоче, то Ви будете постійно зіштовхуватися з обманом, несправедливістю, агресією, перешкодами на своєму шляху. І будете відповідати або апатією і депресією, або станете кусатися і розмахувати молотком направо і наліво.

    Depositphotos_3390168_mУ кінцевому рахунку, людина з позицією “жертви” залишається одна – без друзів і без людей, охочих вислуховувати її постійні скарги на життя, тому що в природі існує таке явище, як «психологічна індукція». Простіше кажучи, коли одна людина в розмові згадує що-небудь «погане» (хворобу, неприємні ситуації і т. д.), інша – її співрозмовник – тут же асоціативно згадує щось подібне зі свого життя. Наприклад, що приходить на думку, коли Вам кажуть: «У мене вчора боліли зуби»? Найімовірніше, Ви згадуєте відчуття при зубному болі, чи не так? Виходить, що, коли Ваші знайомі починають перераховувати свої неприємності, Ви мимоволі згадуєте і про свої проблеми теж. У кого ж після цього буде гарний настрій ?! Природно, що іншим разом Ви вже інтуїтивно будете уникати таких «провокаторів нещасть».

   До речі, цей метод психологічної індукції часто використовують у своїй практиці різного роду люди-маніпулятори. Вони знають, як викликати в іншої людини потрібний їм настрій (в тому числі позитивний), певний образ думок, бажання вести розмову на відповідну тему. Але про це у іншій, окремій статті.

Роль, комплекс, синдром: чому по різному називають?

В інтернеті, в психологічній літературі можете знайти і “роль жертви”, і “комплекс жертви”. В чому ж різниця.

      Роль – це те, що відповідає на запитання: хто я? Тому що всі відповіді на це запитання це і є певні ролі. Правда, коли ми відповідаємо про себе самі, то обираємо тільки хороший опис: дочка, сестра, українка, сусідка, подруга… Правда ж? Зовсім не хочеться писати:  істеричка, скандалістка, писимістка і так далі…

    Так ось, нитик, жертва – це свідомо обрана роль, сценарій (у Еріка Берна – це ігри, в які грають люди), в рамках якого людина себе поводить. Це, наче коридор, по якому йдеш і не звертаєш. Небеспека полягає в тому, що людина тішиться позитивним результатом своєї поведінки (поплакала – втішили і допомогли) і починає звикати. І звикає на стільки, що це стає вже звична щоденна поведінка. Згодом Ви вже й не можете пригадати коли ця людина була іншою. Тому тут важливо вчасно розпізнати і усвідомити як насправді все відбувається/виглядає.

    Для жертви характерно почуття внутрішнього безсилля, звичка скаржитися і випрошувати жалість до себе. Людині, зазвичай, незвична така поведінка і раптом проявилась, бо почала звертати увагу на негатив, а те, на що звертаєш увагу, наче проявляється повсюди.

    Відмінною особливістю людини з комплексом жертви є її постійна звичка себе жаліти. При цьому вона, як правило, не готова прийняти на себе відповідальність за те, що з нею відбувається. Жертва завжди шукає зовнішнього винуватця своїх нещасть: людину чи подію, обставини, відшукуючи в них причину всього, що відбувається з нею.

  Людині, яку жаліють, багато дозволяють і багато прощають. «Жертві» не треба ні до чого прагнути. Головна її роль у житті – роль жертви.

Отож, комплекс жертви характеризується такими рисами:

  • інфантильність і емоційна незрілість;
  • дуже низький рівень усвідомленості;
  • не бажання брати відповідальність за себе і своє життя.

 Всі ці риси особистості формуються ще в дитинстві і не тільки нашими батьками, але і всім оточенням в цілому. Більшість з нас в дитинстві просто дресирували як собак, караючи за наші дії, які з якихось причин здалися батькам неправильними. Звідси в кожному з нас сидить страх робити щось самостійно, адже якщо немає ніяких дій, то і відповідати ні за що не доведеться, і покарання не буде. Багато хто живе з цим, їм зручно і комфортно в ролі жертви, їх цілком влаштовує, що вони не творці свого життя і що від них нічого не залежить. Для багатьох втрата контролю над своїм життям і усвідомленості не надто висока плата за позбавлення від відповідальності.

Але є і люди, яких статус жертви не влаштовує та в них немає вже сил змінити своє життя, відпустити звичний сценарій і позбутися комплексу жертви. Адже щоб позбутися його, потрібно вирішити не тільки всі проблеми пов’язані з дитинством, минулим, всі конфлікти з батьками та родичами, а й перестати діяти за тими «жертовними» програмами, які нам передали разом з вихованням. Необхідно не просто змінити пару поведінкових шаблонів, а перебудувати себе повністю.

 

 

 Як формується синдром чи комплекс жертви?

Давайте розберемо  конкретний приклад. Звичайно ж, найчастіше в ролі жертви бувають жінки, тому що чоловік в ролі жертви викликає в першу чергу жалість і етикет та стереотипи  не дозволять Вам так обійняти і втішати чоловіка, як це можна зробити для жінки.

postolit_Shutterstock.com__82399513  Жінки перетворюються в жертву, програючи чийсь «жертовний» сценарій. Він може бути написаний, найближчою жінкою – родичкою: це або мама, або бабуся, або старша сестра. Вигоди, які отримує жертва, найчастіше не усвідомлюються, але – маються на увазі.

   Наприклад, дівчинка бачить, що мама часто не виконує свої обіцянки, виправдовуючи це скаргами на якісь зовнішні обставини, що не залежать від неї. З дитинства засвоює, що можна вести себе так, щоб тобі давали поблажку, звільняли від якихось обов’язків, які виконувати важко або не дуже хочеться. При цьому вона бачить, що всі шкодують маму. А в нашій мові  та колективній свідомості (більш звично називати це менталітетом) «жаліти» означає «любити».

   Найпоширеніший варіант формування ролі жертви, несвідомо копіюючи з поведінки мами, яка є жертвою і терпить насильство з боку чоловіка, інших найближчих родичів. Насильство може виходити і від владної бабусі (маминої мами). Мама дівчинки не може організувати своє життя, стати дорослою, самостійною, щасливою. І цією безпорадністю вона мимоволі «навчає» свою дочку.

  Іншою причиною вибору ролі «жертви» може стати хворобливість  з раннього дитинства. І вже цей сценарій більш властивий чоловікам. Батьки жаліють, знову ж, не навантажують обов’язками. І дитина звикає, що за неї обов’язково хтось щось зробить. Вирішить за неї, як треба вчинити, подбає про неї.

    Можна сказати, що така дитина росте розбещеною і безпорадною. Але в той же час – вона і жертва. Спочатку, часто проти своєї волі, жертвує своєю самостійністю і повноцінністю свого життя заради психологічного благополуччя своїх батьків, які бояться за неї та її слабке здоров’я. Тому що їм спокійніше, простіше зробити за дитину якісь речі і радіти, що вона не напружується зайвий раз. Потім така позиція по відношенню до себе та інших стає способом життя, переростає у свідомий вибір.

Як з цим боротись

   Чи приречена людина-жертва все життя грати цю роль? Психологи вважають, що, насправді, у людей є можливість протягом життя зіграти безліч ролей – в сім’ї, в професії, в житті. І протилежністю ролі жертви є не роль рятувальника або переслідувача (ката), а  роль щасливої ​​людини. А щастя – це не обов’язково матеріальне благополуччя і соціальна успішність.

Щаслива людина – це в першу чергу людина, яка є творцем і господарем свого життя.Dollarphotoclub_72576031-700x480

Ми розуміємо, що не все в силах людини, є речі, які не підвладні нашій волі – це і хвороба, і смерть близьких, і якісь природні катастрофи, і соціальні катаклізми. Але зло в нашому житті присутнє поряд з добром і можливістю бути щасливими.

   Безпорадність жертви ніяким чином не пов’язана зі смиренням. (Ми звикли, що це слово вживається частіше в релігійних трактуваннях, але тут це більше в значенні “змиритись”, “прийняти”.) Коли ми говоримо про смирення, то припускаємо, що людина стійко приймає удари долі. Поведінка жертви – це не смиренність. Це не прийняття відповідальності за свої дії слова, рішення. Тобто, Ви приймаєте рішення, що всі, кругом Вас мають опікати і вирішувати Ваші проблеми. Або Ви приймаєте рішення триматись на позитивній хвилі, звертаючи увагу лише на хороші події.

Якщо не хочете залишитися в повній самоті, почніть з малого – стежте за своєю мовою. Елементарно зупиняйте себе (або дозвольте це робити своїм друзям і близьким), коли захочете комусь у черговий раз поскаржитися на життя. Навіть, рекомендую носити на собі якийсь аксесуар, який, буде нагадувати Вам про позитивне налаштування думок (навіть тут формулюйте замість “перестати бути нитиком”  чи “позбутись негативних висловлювань” на “стати хорошим співрозмовником” чи “стати душею компанії” – те, що хочете в собі розвивати). Це може бути браслет, годинник, прикраса для волосся чи на шию.

    А ще краще: почніть при зустрічі зі своїм знайомим розповідати їм який-небудь смішний епізод з вашого життя (випадок, анекдот і т. д.). Про решту мовчіть! Таким чином Ви набудете новий досвід спілкування.

Не бійтесь показатись іншим/іншою. Не остерігайтесь, що Ваші близькі помітять роботу над собою. Навпаки: вони зрозуміють, що для Вас важливі відносини з ними і Ви стараєтесь їх зберегти, поліпшити.

   На цій хвилі Ви дізнаєтеся, що таке бачити «окрилених» тобою друзів, чути у відповідь на свій несподіваний прихід: «Як добре, що ти до мене зайшов!», Відчувати, що Ви потрібні світові, що Вас скрізь пам’ятають, люблять і чекають, бо знають, що Ви приносите з собою тільки радість, енергію і гарні новини.

***

   Обов’язково поділіться з усіма результатами! Своїми чи успіхами рідних, яким вдалось попрацювати над собою, змінити поведінку, обрати для себе іншу роль! Можливо, Ваші зміни стануть мотиватором до дій для інших :) 

***

Facebook Comments