Більшість із статей на цьому сайті написані саме з метою детальнішого роз’яснення суті, щоб не зупинятись під час вебінарів, консультацій чи виступів. Зазвичай я обіцяю лінк, де більш детально аргументовано тему. При умові, якщо фраза не є стержнем розмови.

Отже, чи повинні ми щось робити, маємо відповідати чиїмось очікуванням або зобов’язані перед кимось? 

Я нічого нікому не винен

Корінь тут в наших очікуваннях. Якщо Ви хочете, щоб Вам уступили місце, – попросіть. Навіщо звинувачувати, що чоловіки повинні уступати жінкам місце в транспорті апріорі? Якщо Ви очікуєте, що діти будуть телефонувати чи провідувати своїх батьків щодня, – скажіть про свої бажання, а не звинувачуйте фразою: “Хороша дитина має набрати з самого ранку і запитати маму чи я ще жива”…

Ніхто нічого нікому не винен – це базова, безумовна складова всіх здорових взаємин.

Ми будуємо свої сподівання, зарання формуємо тісні рамки, а потім намагаємось втиснути поведінку своїх близьких в ці коробочки. Ви би хотіли, щоб Вам так же диктували як жити, вішаючи ярлики?

Погоджуюсь, що є певні правила поведінки та моралі в соціумі, етикет. Та, будь ласка, не застосовуйте в якості аргументу про правила чи закони слова громадянин повинен. Навіть є спеціальне формулювання: має право чи, як чесний громадянин зобов’язаний. А людина вже сама обирає свою ідентифікацію. Пам’ятайте, що у кожної людини є цей вибір: як у Вас, так і у інших.

Зізнаюсь відверто, я сама жила з подібними установками (я повинна, я маю бути…), оскільки часто чула такі фрази від рідних, в школі і навіть друзів. Ви, напевне, знаєте мою особисту історію, як змінювались школи, міста, а з цим оточення та їх, як наслідок і результат: мої установки. Буквально в 14 років я зрозуміла, прожила глибокий інсайд, що ми нікому нічого не винні. Інакше це стосунки залежних людей. Якщо ж ми робимо щось лиш тому що повинні, то відповідно сумніваємось в щирості дій та слів по відношенні до нас, адже вони теж роблять це, тому що повинні. Згодом, розпочавши професійну практику, наткнулась на  статтю і остаточно розставила все по місцям: деяки зв’язки стають нашими кайданами і відпускаючи з серця очікування цих людей ми здобуваємо свободу свого вибору.

Можна провести аналогію з безумовною любов’ю: на те вона і безумовна, що не потребує ніяких умов.

Якщо Вам потрібна допомога, ніхто допомагати не повинен, але багато людей відгукнуться з радістю: не тому що повинні, а тому що вони до Вас добре ставляться, тому що самі хочуть допомогти. Ви ж самі теж часто готові виручити, хоча начебто і не повинні? Якщо ж фраза “Я нікому нічого не винен” Ви використовуєте для того, щоб ні про кого не піклуватися і ні за що не відповідати, то це, як кажуть  бухгалтери, “нецільове використання” цієї фрази. Уникають відповідальності тільки малі діти і дорослі з психологією дитини та синдромом жертви, в той час як сильна і порядна людина бере на себе відповідальність сама і відразу. 

Колись ми були маленькими, про нас піклувалися батьки. Більш того, для нас це було настільки природно, вони були головними авторитетами в нашому житті (напевне, до підліткової пори :) що ми заклали в свою підсвідомість, що хтось про нас повинен дбати, повинен відгукуватися на наші потреби і реагувати, коли нам погано. Так робила мама, а ми вирішили, що так повинен вести себе цілий світ … І звичайно ж чимало батьківських пар продовжують повторювати своїм дітьм, що колись і вони подбають про своїх батьких, формуючи у них “ти повинен!”. Але ж хіба дітей народжують задля того, щоб на старості стакан води принесли? – Ні. Так і у Вас свій мотив народити дитину, напевне, теж зовсім не інший. Тому давайте говорити трішки свідоміше, без цих ярликів. В наших мовах є стільки красивих фраз підтримки та мотивації, що можна обійтись без руйнівних установок. 

Інший сімейний приклад. Припустимо, дружина хоче, щоб чоловік виніс сміття. Ви – дружина. Відразу: чи є у Вас чіткі домовленості, які зобов’язують вашого чоловіка виносити сміття? Припустимо, що подібних домовленостей у Вас немає. Швидше за все є якісь традиції і сформований порядок речей, згідно з якими Ваш чоловік це зазвичай робить. Так ось – немає чітких домовленостей, немає і обов’язків. Чоловік щоразу виносити сміття не зобов’язаний. Але якщо Ви попросите заздалегідь і поцілуєте його, впевнена, він Вам допоможе. І навіть із задоволенням.

Хіба ж будуються особисті відносини, сім’я за принципом “ти – мені, а я – тобі” ?! Ні, не будуються. Це вже “купи-продай”  і місце цьому не там, де дві людини хочуть бути разом, тому що поруч один з одним їм набагато краще, ніж поодинці, тому що цінність кожного моменту, проведеного разом, кожної проблемної ситуації, вирішеної удвох, вони відчувають шкірою, точніше мурашками по ній :)

А от почуття обов’язку – це прекрасне почуття, але рівно до тих пір, поки воно не набуває патологічну хворобливу форму. Якщо Ваші переживання за близьких стають занадто сильні і заважають Вам радіти життю, то саме час піддати їх корекції. Ви не повинні переживати за інших більше, ніж вони переживають за себе самі. В іншому ж – мати розвинуте почуття відповідальності за інших людей можуть дозволити собі тільки духовно зрілі особистості.

Мені здається, що все дуже просто. Якщо Ви хочете жити в гарному будинку чи мати гарну сім’ю, Ви маєте плідно працювати, чітко бачити свої цілі і шляхи їх досягнення, мати гнучкий розум, вивчати відносини, працювати над србрю (в першу чергу!!!). Можна по-різному називати цей свій вибір – “повинен”, “обираю цей шлях” або “я хочу”, але суть від цього не змінюється.

Я зазвичай рекомендую клієнтам бути уважнішими до того як ми формулюємо свої речення і замість фраз “я маю”, “я повинна” формулювати “я хочу”, “я можу”. 

Справа ж не в обов’язках, якими наділяє Вас суспільство, а у Вашому власному виборі, якими цінностями керуватися, приймаючи ті чи інші рішення. Це питання вибору між “я повинен” і “я хочу”. 

Першим кроком до формування цілісності людини може стати розуміння того, «що ніхто нікому нічого не винен».

Цілісна, вільна, гармонійна людина робить щось для іншоъ, виходячи зі свого бажання і не чекаючи чогось у відповідь. Відповідно, і ми, як цілісні і гармонійні люди, сприймаємо дії іншої людини по відношенню до нас як подарунок, а не як обов’язок.

Facebook Comments